ДОРОГОВКАЗ І МОВА

Зустрілися у книжці два слова ДОРОГОВКАЗ і МОВА.

– МОВО, – зневажливо проказав ДОРОГОВКАЗ, – чи не могла б ти поступитися мені дорогою, бо я, бачиш, довгий, тож можу ненароком тебе зачепити. І, взагалі, старших треба поважати!

– А я чомусь переконана, що всі слова рівні – довге ти чи коротке. Без жодного з нас не скласти речення.

– Е, не кажи, сестричко, – по-братньому глянув на МОВУ ДОРОГОВКАЗ. – Я вміщую у собі аж два слова: ДОРОГУ і ВКАЗІВКУ, а ти така маленька – що з тебе взяти?..

– Нічого, що я маленька, зате в мене є багато відомих родичів. Можливо, навіть більше, як у тебе.

– Таке, МОВО, кажеш, навіть слухати смішно. Помовчала б краще!

– Ось ти, любий ДОРОГОВКАЗЕ, вже й назвав ненароком одного з моїх родичів. А криється він у слові ПОМОВЧАЛА, корінь якого пішов од мене, МОВИ.

– Так я тобі й повірив! Маєш мене за немовля?

– Я так не вважаю, але добре знаю, що й слово НЕМОВЛЯ – мій близький родич.

– З тобою, МОВО, неможливо розмовляти, чіпляєшся ледве не за кожне вимовлене слово.

– Цього разу, ДОРОГОВКАЗЕ, я схоплюся лише за два твої слова: РОЗМОВЛЯТИ і ВИМОВЛЕНЕ.

– Гаразд, гаразд, я краще помовчу, бо є така примовка: хто мовчить, той двох навчить.

– До речі, братику, слова ПОМОВЧУ, приМОВка і МОВчить також з мого давнього роду.

– Я бачу, МОВО, ти не просте собі слово. Цікаво, коли ти народилася і чому тебе так назвали?

– О, це було так давно, що вже й люди забули, звідки я взялася. Кажуть, як слово я виникла ще тоді, коли люди тільки-но навчилися розмовляти, тобто видавати перші зрозумілі звуки: бурмотіти, мекати, або, як кажуть, молоти язиком. Я сама чомусь переконана, що моє ім’я бере початок від слова МОГТИ, бо хто з живих істот МІГ висловити свою думку вголос, той оволодівав МОВОЮ. А це МОГЛИ робити лише люди. Хто розмовляв неМОВ людина.

– Давай, МОВО, складемо уМОВу: я заМОВкну, а ти назвеш мені кілька імен своїх рідних. ДоМОВилися?

– Згода:

ПроМОВа, МОВлення, безМОВний, виМОВа, відМОВА, зМОВа, зМОВник, заМОВник, заМОВлення, заМОВляння, розМОВа, передМОВа, проМОВа, розМОВник, недоМОВка, обМОВа,  уМОВляти та багато інших.

Шановна МОВО, прошу вибачити, що трохи погарячкував. Від почутого я навіть мову втратив... Ось бачиш, знову тебе згадав, а заодно й приМОВку: про таких, як ти, в народі МОВиться: хоч маленьке, зате важливеньке.